primula, дуже люблю поезію Ліни Костенко, завжди так пронизливо-чесно. І поважаю як людину:) Сохраняйте душевный свет. Вопреки всему, несмотря ни на что. Это свет, по которому вас найдут такие же светлые души.
На одному з малих полустанків я чекаю поїзда зранку. Влаштувалась в кутку на лаві, щоб мене не знайшли цікаві. Протяг має в’їдливий присмак паровозного сизого диму, і стоїть неумитий присмерк за розхитаними дверима. Десь там брязкіт і скреготіння, залізничний постійний шум… Я поклала папір на коліно, я стревожені вірші пишу. Наче прозу пишу - без розбивки на рядків розмаїті пласти, щоб здавалось на перший погляд, що пишу я звичайні листи. Власне, це недалеко від правди. Інша форма — той самий зміст. Адресовані людям вірші — найщирший у світі лист.
Добавлено (13 Март 2014, 22:26) --------------------------------------------- nat_march, окрім неймовірної душевності у віршах Костенко мене захоплює мелодика, плавна текучість мови при небанальній лексиці. Зараз ще одного улюбленця викладу - про любов)))
Добавлено (13 Март 2014, 22:27) --------------------------------------------- ЕКЗОТИКА
Якби це було просто щастя, то це було б просто щастя. А все, що зверх того, це вже - поезія. Слухай, милий, ти захищайся! Я стала дика, я - Полінезія. Колись Гоген тікав на Таїті, лишались тут модерн, і готика. У цьому черствому скрипучому світі тільки любити - тепер екзотика. Я порушила всі табу. Нарвані квіти мої у Нірвані. Пасеться обов'язків цілий табун, а я цілую тебе у вігвамі. Що з того, що туфлі у мене на шпильках? Я в джунглях була і насилу вибрела. Душі предків приодять навшпиньках, щоб подивитись, кого я вибрала. Очі у них великі і круглі. Скелі голі, як Голіафи. Птиця тюльпан п'є воду із кухля, птиця бузок п'є воду з кафари. Оце таке у мене Таїті - руки твої, золоті ліани. Аж дивно мені, що ходять на світі якісь пошляки, немов павіани. Дві зірки у хату мені влетіло. Сади стоять буддійськими храмами. Люблю твоє тіло, смагляве тіло, тіло твоє, татуйоване шрамами.
Любовь как жизнь: то весело, то грустно. Порой смешна. А иногда — мудра. Любовь, любовь — загадочное чувство — К тому приходит, чья душа добра.
Любовь давно поэтами воспета, Но в песне каждый повторяет вновь: Земля, земля теплом любви согрета. Прекрасный этот мир спасёт любовь!
Стране любви неведомы границы. Лети в неё, как птица, окрылён. Любовь, любовь — незримые страницы Великой сказки — сказки всех времён. Ю. Энтин А ми дивились та мовчали та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби! Т.Г.Шевченко "Юродивий"
про любовь так про любовь.. Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн, – на сьогодні, на завтра, назавжди! – ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік.
Лiна Костенко Мысль только тогда мысль, когда ее головой думают (М. Жванецкий)
Как тот актер, который, оробев, Теряет нить давно знакомой роли, Как тот безумец, что, впадая в гнев, В избытке сил теряет силу воли, -
Так я молчу, не зная, что сказать, Не оттого, что сердце охладело. Нет, на мои уста кладет печать Моя любовь, которой нет предела.
Так пусть же книга говорит с тобой. Пускай она, безмолвный мой ходатай, Идет к тебе с признаньем и мольбой
И справедливой требует расплаты. Прочтешь ли ты слова любви немой? Услышишь ли глазами голос мой? ========================= Сонет 90
Уж если ты разлюбишь - так теперь, Теперь, когда весь мир со мной в раздоре. Будь самой горькой из моих потерь, Но только не последней каплей горя!
И если скорбь дано мне превозмочь, Не наноси удара из засады. Пусть бурная не разрешится ночь Дождливым утром - утром без отрады.
Оставь меня, но не в последний миг, Когда от мелких бед я ослабею. Оставь сейчас, чтоб сразу я постиг,
Что это горе всех невзгод больнее, Что нет невзгод, а есть одна беда - Твоей любви лишиться навсегда. Une femme qui ne porte pas de parfum n’a pas d’avenir.Coco Chanel
Двадцать четвертую драму Шекспира Пишет время бесстрастной рукой. Сами участники чумного пира, Лучше мы Гамлета, Цезаря, Лира Будем читать над свинцовой рекой; Лучше сегодня голубку Джульетту С пеньем и факелом в гроб провожать, Лучше заглядывать в окна к Макбету, Вместе с наемным убийцей дрожать, - Только не эту, не эту, не эту, Эту уже мы не в силах читать! 1940 А.Ахматова "Если надо объяснять, то не надо объяснять" Г.Ландау
Гуде вогонь – веселий сатана, червоним реготом вихоплюється з печі… А я чолом припала до вікна, і смуток мій бере мене за плечі. Сама пішла світ за очі – аби знайти від тебе крихту порятунку. Мої думки, як дикі голуби, в полях шукали синього притулку. Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу. І віднайшла – гірку печаль світань. І п'ю, немов невиброджену брагу. І жду якогось чуда із чудес. Читаю ніч, немов би чорну книгу. Якщо кохаєш – знайдеш без адрес оцю хатину за морями снігу. І відпливаю поночі одна на кризі шибки у холодний вечір. І спить в печі веселий сатана, уткнувся жаром в лапи головешок. І так до самих синіх зоряниць, до світанкових поїздів ячання – до безміру, як в темряві зіниці, тривожно шириться чекання…
Ліна Костенко.
primula, теж дуже люблю Костенко,такі в неї вірші живі, так торкають за душу аж до сліз,така краса, така невимовна туга порою, аж мурашки по шкірі,читаю та насолоджуюся її поезією. Це ж треба мати сатанинський намір, чаїть в собі невиліковний сказ, щоб тяжко так знущатися над нами, та ще й у всьому звинувачувати нас! (Ліна Костенко)
Когда вода Всемирного потопа Вернулась вновь в границы берегов, Из пены уходящего потока На берег тихо выбралась Любовь - И растворилась в воздухе до срока, А срока было - сорок сороков...
И чудаки - еще такие есть - Вдыхают полной грудью эту смесь, И ни наград не ждут, ни наказанья, - И, думая, что дышат просто так, Они внезапно попадают в такт Такого же - неровного - дыханья.
Я поля влюбленным постелю - Пусть поют во сне и наяву!.. Я дышу, и значит - я люблю! Я люблю, и значит - я живу!
И много будет странствий и скитаний: Страна Любви - великая страна! И с рыцарей своих - для испытаний - Все строже станет спрашивать она: Потребует разлук и расстояний, Лишит покоя, отдыха и сна...
Но вспять безумцев не поворотить - Они уже согласны заплатить: Любой ценой - и жизнью бы рискнули, - Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить Волшебную невидимую нить, Которую меж ними протянули.
Я поля влюбленным постелю - Пусть поют во сне и наяву!.. Я дышу, и значит - я люблю! Я люблю, и значит - я живу!
Но многих захлебнувшихся любовью Не докричишься - сколько не зови, - Им счет ведут молва и пустословье, Но этот счет замешан на крови. А мы поставим свечи в изголовье Погибших от невиданной любви...
И душам их дано бродить в цветах, Их голосам дано сливаться в такт, И вечностью дышать в одно дыханье, И встретиться - со вздохом на устах - На хрупких переправах и мостах, На узких перекрестках мирозданья.
Свежий ветер избранных пьянил, С ног сбивал, из мертвых воскрешал, - Потому что если не любил - Значит, и не жил, и не дышал!
Біля метро "Хрещатик" щоранку зупиняється дитячий візок. Двірничка вибирає з чавунних урн накиданий мотлох - старі газети. ганчір’я, коробки з-під сірників, недокурки, навантажить ними візок і сквером каштанів рушає далі. А сьогодні, напередодні свята, вона вбрала найкращу спідницю з сатину, новенькі черевики й фуфайку, навіть візок прикрасила штучними квітами з поролону. Усмішка й задума на її обличчі творить рівновагу щастя.
Василь Стус Мне нравится весенний снегопад ... из белых лепестков в саду цветущем ...
Тоже с удовольствием читаю стихи Л.Костенко. Заокнчила она Московский литературный институт имени А. М. Горького в 1956г. Респект и ему и его преподам... Хотя главное - талант. Он у нее определенно имеется! Причем, всю свою жизнь она пишет свои чудесные произведения по-украински. Даже в советский период... Каждый может сделать из всех этих фактов о замечательной поэтессе свои выводы... И еще один афоризм из ее "записной книжки" -
" Иногда в жизни наступает такой момент, когда ничего уже не можешь исправить… Ни в отношениях, ни в обстоятельствах… Ни в самом себе". "Если надо объяснять, то не надо объяснять" Г.Ландау
Счастье как сахар в стакане Когда попадает в сердце Становится сладко... странно... И хочется просто греться. Ходит босиком по вьюге, Носить украшений массу, Потом целовать друг друга, И медленно растворятся, Потом уходить зачем-то, Ложится в постель с другими, И ждать только комплимента... В котором одно лишь имя, И утро всегда наступит, И нежности будет мало, Зачем этот странный сахар?! Я в сердце свое бросала... Ведь будет другой напиток, Как правило он текила, В стаканах, где дно разбито, В улыбках барменов милых, Я буду терять сознание, Ловить облака в ладошку Не надо мне обещаний – мне сахара… хоть немножко… Мысль только тогда мысль, когда ее головой думают (М. Жванецкий)
Не пиши, не жди і не зови мене, Не займай минулого дарма... Жовте листя, на вітрах розвіяне, Поховала у снігах зима...
Поховав і я чуття розтрачені У найглибших тайниках душі... Не зови, не жди мене, пробач мені, У золі вогню не воруши...
Що було - тепер не має значення, Не вернути пору молоду... І не призначай мені побачення, Бо про все забуду і прийду... А ведь так хочется стать белой чайкой. Парить навстречу морскому ветру. И срать на всё. Срать. На всё...
Від чого залежить стукіт її черевиків, її переможний сміх і точні цитати? Все так чи інакше залежить від чоловіка, який щоночі примушує її плакати і читати. Все так чи інакше залежить від найтоншої дії, від пообідніх снів, які дають їй перевагу. Той, хто має на неї вплив, навіть не розуміє, що з нею діється, коли він звертає на неї увагу. Все так чи інакше залежить від римування, все так чи інакше вплетене в теплий звукопис. Кожна її любов – виснажливе листування. Кожне її нещастя – геніальний рукопис.
Сергій Жадан
Добавлено (14 Март 2014, 12:54) ---------------------------------------------
ЦитатаKartas ()
Свежий ветер избранных пьянил, С ног сбивал, из мертвых воскрешал, - Потому что если не любил - Значит, и не жил, и не дышал!
В мене суперечливе ставлення до творчості Висоцького. З одного боку - захоплююся глибиною, красою і силою його поезії, з іншого - не лягає на душу його манера вокального виконання. А саме в цій пісні ідеальне поєднання.
Любить — значит страстно вести бои За верность и словом, и каждым взглядом, Чтоб были сердца до конца свои И в горе и в радости вечно рядом.
Только об этом сейчас и думаю! В жизни надо быть рядом со "своими" - кто говорит с тобой на одном языке и в прямом и в переносном смысле, кто не живет за твой счет (при этом всячески унижая и оскорбляя тебя, запрещая тебе то то, то это), и кто не будет встречать твоих врагов "хлебом-солью"... Вот именно об этом и твердят нам поэты всех веков на всех языках)))
Отдельное спасибо всем за стихи Л.Костенко - очень нравятся))) "Если надо объяснять, то не надо объяснять" Г.Ландау
А мені сьогодні хочеться постмодернізму із його рваними ритмами - настрій такий.
Иосиф Бродский Уточнение
Откуда ни возьмись - как резкий взмах - Божественная высь в твоих словах - как отповедь, верней, как зов: "за мной!" - над нежностью моей, моей, земной. Куда же мне? На звук! За речь. За взгляд. За жизнь. За пальцы рук. За рай. За ад. И, тень свою губя (не так ли?), хоть за самого себя. Верней, за плоть. За сдержанность, запал, всю боль - верней, всю лестницу из шпал, стремянку дней восставив - поднимусь! (Не тело - пуст!) Как эхо, я коснусь и стоп, и уст. Звучи же! Меж ветвей, в глуши, в лесу, здесь, в памяти твоей, в любви, внизу постичь - на самом дне! не по плечу: нисходишь ли ко мне, иль я лечу.
дуже люблю поезію Ліни Костенко, завжди так пронизливо-чесно. І поважаю як людину:)
про любовь так про любовь.. 
